Вторник, 02 июня 2020 02:05

Прокурор Криму Ігор Поночовний: Головна ціль Москви – заселити окупований півострів росіянами

<img src="/img/forall/users/49/4938/83792687_2978667832222300_6512986972858875904_o.jpg" alt="Прокурор Криму Ігор Поночовний" width="" height="" itemprop="image" />
Прокурор Криму Ігор Поночовний


«Прихильники «Русской весны» їдуть до нас, щоб отримати український паспорт»

Об этом сообщает Дедал


За останні шість років жоден із ключових кримських високопосадовців, які прямо долучилися до окупації, не отримав заслуженого покарання. Про те, чому колаборантів ігнорує Інтерпол, як іноземні судна стають «невидимими» у кримських портах, як окремі «кмітливі» бізнесмени встигають вести справи і на окупованому півострові і на материковій Україні в інтерв’ю «Главкому» розповів Ігор Поночовний, прокурор Автономної Республіки Крим. Ця установа тепер дислокується у Києві.


Пішов сьомий рік, як Росія окупувала Крим. Майже із самого початку на континентальній частині України працює відновлена Прокуратура АРК. Як можна об’єктивно оцінити результати її роботи, враховуючи, що переважна більшість людей, проти яких ви порушили справи, все одно на волі? Скільки справ порушено, скільки передано до суду?


Прокуратура АРК, яку відповідно до наказу Генерального прокурора у 2014 році передислоковано до Києва, фактично була створена з нуля. Потім, у 2015 році було створене Головне управління Нацполіції в Криму та м. Севастополі і лише у 2016 році – Головне управління СБУ в АРК. Тобто, повноцінно правоохоронна система почала працювати десь з кінця 2016 року. Також в кінці минулого року провадження, які були у прокурорському слідстві передані в територіальне управління ДБР в Мелітополі, в юрисдикції яких також злочини, вчинені в Криму.


Стосовно цифр: за весь час прокуратура направила до суду близько 100 обвинувальних актів. Якщо говорити про СБУ та поліцію, це ще близько 50 та 40 обвинувальних актів відповідно. Загалом, більше 200. На сьогодні маємо вже 29 вироків. Багато кримінальних проваджень, у яких ми повідомляємо особам про підозру, зупиняються через розшук підозрюваних. Є кримінальні провадження, які після зупинення, скеровуються до суду за результатами спеціального досудового розслідування, але є й такі, у яких здійснення спеціального досудового розслідування неможливе. Таких проваджень, насправді, дуже багато. Наприклад, кримінальні провадження стосовно учасників незаконних збройних формувань «Самооборона Криму» та «Самооборона Севастополя». У цих провадженнях повідомлення про підозру мають близько 230 осіб, яких ми ідентифікували. Тобто, це провадження, які б мали піти безперешкодно до суду, проте вони зупинені у зв’язку з розшуком, а стаття Кримінального кодексу України про незаконні збройні формування серед таких, за якими спецрозслідування не можливе.


Тобто слід визнати, що максимум, що ви можете зробити, це передати справу до суду? Якщо говорити про депутатів районних, селищних, сільських рад в Криму, які підтримували окупацію…


Направлення обвинувального акту до суду – це один з результатів розслідування будь-якого кримінального провадження, але це не максимум того, що ми робимо. Далі ми підтримуємо державне обвинувачення в суді до постановлення вироку.


Якщо ми говоримо про кримських депутатів. Депутати Верховної Ради АРК були тими, з яких, по суті, все почалося в кінці лютого 2014 року. Обвинувальні акти щодо практично усіх тих, хто брав участь у голосуваннях (за проведення так званого «референдуму» в Криму, за «незалежність» АРК та м. Севастополя) направлені до суду. Щодо них проведені спеціальні досудові розслідування. Мова йде про 89 обвинувальних актів. Що стосується Севастопольської міської ради, то стосовно більшості з тих депутатів, хто голосував за вищезазначені питання, обвинувальні акти вже в суді. Стосовно районних депутатів, сільських, селищних, то від них нічого не залежало, усе було визначено на рівні автономії і на рівні міста Севастополя. Ще можна виділити велику кількість кримських правоохоронців, які зрадили присязі. Їх дуже важко було встановити усіх, оскільки загалом це трохи більше 22 тис. осіб. Перейшли на підконтрольну територію України лише незначна їх кількість, близько 300 осіб.


Для того, щоб всіх ідентифікувати і зрозуміти, хто перейшов, хто залишився, ми провели велику роботу. Отримували ідентифікаційні податкові номера осіб, за якими нараховувалась зарплата, потім через фіскальні органи ідентифікували таких осіб і встановлювали, хто перевівся в правоохоронні органи на підконтрольній території України. Велика проблема в тому, що вся документація, в тому числі й кадрова, залишилася в Криму. У нас навіть не було з чим працювати, ми не могли отримати інформацію наприклад з МВС про всіх працівників Головного управління та територіальних підрозділів МВС в АРК чи будь-якого іншого органу.


Ваші попередники розповідали про такий парадокс: у Прокуратурі АРК в Києві не було жодного кримчанина. Це тому, що ФСБ має усю особисту інформацію про кримських прокурорів і люди просто боялися іти на цю роботу? Яка ситуація зараз?


Думаю, не в цьому причина. Коли Крим був фактично окупований і коли навесні 2014 року прокурорські працівники почали приїжджати на підконтрольну Україні територію, тоді ще прокуратури АРК у столиці не існувало, адже вона тільки в червні 2014 року була де-юре передислокована та фактично створена. Більшість кримчан просто переводилися з Криму для роботи в органах прокуратури на підконтрольній території. Коли відновлювалась прокуратура у Києві, штат її налічував близько 20-25 працівників. Наскільки мені відомо, тоді серед працівників було декілька кримчан. З приходом Гюндуза Мамедова у серпні 2016-го року (на посаду прокурора Криму) прокуратура почала розбудовуватись до того рівня, який є зараз. На даний час у нас всього 77 працівників, з яких троє кримчани.


77 – це достатня кількість?


Завжди можна говорити, що людей мало, навантаження велике і робота досить специфічна, але наші прокурори працюють ефективно. Маємо офіси в Києві та Херсоні, де працює в основному відділ нагляду за СБУ, оскільки там дислокується кримське СБУ.


Як тільки була створена Прокуратура АРК, її головним завданням називали збір інформації про те, що відбувається на півострові. Як змінилися задачі зараз, враховуючи збільшення штату?


Штат не збільшується, він в результаті реформи навпаки зменшився. Він збільшився в порівнянні з 2016 роком, але зараз з 50 прокурорських працівників фактично залишилось 40. Фіксація порушень — одне з основних, так би мовити, базових завдань. Такий собі мінімум. Основна задача — притягнення до відповідальності осіб, які вчинили злочин, тобто направлення до суду кримінальних проваджень і отримання обвинувальних вироків. Поряд із національними механізмами, ми використовуємо і міжнародні. З кожного нашого кримінального провадження доказова база також використовується для направлення відповідних повідомлень до Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду в Гаазі, де зараз триває попереднє вивчення ситуації в Україні, в тому числі і Криму. Ця стадія вже на завершальній фазі, наступна – офіційне розслідування.


Прокуратура Криму, коментуючи нещодавнє багатогодинне інтерв’ю з Наталією Поклонською заявила, що воно було корисним, хоча нічого нового для себе не дізналася. У чому ж тоді користь?


Кожен кримінальний процес передбачає принцип змагальності. Ми не можемо однобічно розслідувати кримінальне провадження. Дуже важливо чути думку і розуміти позицію сторони захисту, у даному випадку підозрюваної Поклонської. Можна розбити її інтерв’ю на два аспекти: доказовий і процесуальний. Говорячи про доказовий аспект, у нас є кримінальне провадження щодо незаконного переміщенню громадян України з території півострова на територію РФ, в тому числі тих, які відбували покарання у в’язницях в Криму. Це серйозне порушення норм міжнародного гуманітарного права. За національним законодавством це воєнний злочин, порушення законів та звичаїв війни. Підозрювана Поклонська, як один із ключових суб’єктів кримської окупаційної адміністрації, підтвердила, що ці факти мали місце. Тобто в’язні справді переводилися в російські в’язниці з Криму. Нам важливо, що представник окупаційної влади підтверджує факт вчинення такого злочину відносно громадян України. Працюючи без доступу до території Криму, ми навчилися більш глибоко досліджувати інформацію у відкритих джерелах і використовувати її у тих кримінальних провадженнях. Поклонська в інтерв’ю підтвердила свою участь у переслідуванні Сенцова, Чернія, Кольченка, Афанасьєва та у інших злочинах проти громадян України і українських організацій.


В Україні іде гібридна війна з Росією, в нашій державі заборонені багато російських медіа, оскільки вони є пропагандистськими. Чи не вважаєте, що інтерв’ю з Поклонською і Гіркіним – це та сама російська пропаганда в Україні?


Я вважаю абсурдними обвинувачення в цьому, не вважаю, що це засіб ворога. Якби у інтерв’ю, наприклад, Поклонська закликала змінити територіальний устрій України, закликала до міжнаціональної ворожнечі, тут можна було б говорити про те, що за допомогою інтерв’ю їй дали майданчик для пропаганди і вчинення злочинів. Журналіст вільний у праві обирати собі респондента, вільний у тому, які питання він ставить і він не відповідає за те, що на його запитання відповідає особа.


Поклонська сказала, що не отримала жодного процесуального документа щодо свого обвинувачення, а також про те, що її київським адвокатам не дають матеріали справи. Чи це так?


Вона лукавить. Тут ми повертаємось до процесуального аспекту інтерв’ю. Через різні канали зв’язку, у тому числі з використання соціальних мереж, їй направлялись повідомлення про підозру разом з іншими процесуальними документами. Також до генеральної прокуратури РФ направляли запит про надання міжнародної правової допомоги для вручення повідомлення про підозру і виконання інших процесуальних дій. Але Генпрокуратура РФ нам відповіла, що повідомлення про підозру Поклонській і виклик її для допиту в Україну може становити загрозу безпеці і суверенітету РФ.


Щодо її адвокатів, це також абсолютна неправда. Адвокати Поклонської – це відома київська адвокатська контора. Вони захищають здебільшого категорію підозрюваних, обвинувачених у вчиненні державної зради, посяганні на територіальну цілісність України, які так чи інакше пов’язані з РФ як державою-окупантом. Її адвокати безліч разів ознайомлювалися із матеріалами кримінального провадження, беруть участь у судових засіданнях, які стосується Поклонської. На останньому судовому засіданні розглядалось питання щодо надання судом дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування, щоби в підсумку скерувати обвинувальний акт стосовно неї до суду. Іншими словами, вони повністю в процесі.


Наталію Поклонську обвинувачують за статтею 438 «порушення правил і звичаїв війни». Чому саме за цією статтею, в який ідеться про воєнні злочини? За якими ще статтям порушена справа щодо Поклонської?


Спочатку поясню, чому про злочини, вчинені окупаційною владою в Криму, ми говоримо як про воєнні злочини. Стаття 438 Кримінального кодексу України є бланкетною. Тобто, відсилає до порушень, які передбачені в міжнародних договорах, які підписала Україна. Одними із таких договорів є Женевські конвенції 1949 року, які після Другої світової війни відрегулювали закони і звичаї війни. Женевська конвенція ІV регулює правила поводження з цивільним населенням воюючих сторін. Коли РФ окупувала територію півострова за допомогою своїх Збройних сил, фактично, розпочався міжнародний збройний конфлікт між РФ та Україною. З цього моменту на території півострова почало діяти міжнародне гуманітарне право або міжнародне право збройних конфліктів. Женевська конвенція ІV чітко визначає, які дії щодо цивільного населення є порушеннями. До серйозних порушень Женевської конвенції ІV відноситься ретроспективне застосування кримінального законодавства країни-окупанта. Країна-окупант також не має права судити і застосовувати своє кримінальне законодавство до цивільного населення за ті дії, які були вчинені до фактичної окупації, до встановлення контролю над територією. Наприклад, Ахтема Чийгоза звинувачували в організації масових безпорядків під час мітингу 26 лютого 2014 року, під будівлею парламенту Криму, хоча фактично, цей мітинг відбувся ще до окупації півострова.


Якщо говоримо про Поклонську, то вона брала безпосередню участь у незаконному кримінальному переслідуванні Ахтема Чийгоза, одного з керівників Меджлісу кримськотатарського народу. Підписувала обвинувальний висновок та направляла його до суду, брала участь у декількох судових засіданнях. Також Поклонська сприяла забороні діяльності Меджлісу кримськотатарського народу, саме за її поданням Верховний суд РФ розглядав цю заборону. Це також порушення Женевської конвенції ІV, адже мали місце дискримінація за расовими та іншими ознаками. Таким чином, серйозні порушення норм міжнародного гуманітарного права, є злочином, передбаченим ст. 438 КК України.


Уся верхівка окупаційної адміністрації, поставлена РФ у Криму, обвинувачується у порушенні статей: 109 (Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади), 110 (Посягання на територіальну цілісність і недоторканість України), 111 (Державна зрада) і 255 (Створення злочинної організації) також. Там величезний перелік осіб, які обвинувачуються за цими статтями. Це Поклонська, Аксьонов, Канстантінов, Теміргалієв зокрема.




Ігор Поночовний
Ігор Поночовний



У багатьох відомих людей після окупації півострова залишився бізнес у Криму. Серед найбільш яскравих прикладів можна назвати компанію «Таврида Електрик», заснованою «народним мером Севастополя» Олексієм Чалим. На континентальній території України, наприклад, працює і «Таврида Електрик Україна». Обидві ці компанії пов’язані з Чалим?


Де-юре це різні підприємства, тобто «Таврида Електрик» — російська, «Таврида Електрик Україна», «Таврида Електрик Дніпро» — українські, вони є різними юридичними особами. Хоча ми розуміємо, що фактичними власниками цієї групи компаній є одні ті ж самі особи.


Чи це нормально, що підприємства, які контролює сепаратист Чалий, заробляють гроші на українцях, без проблем працюють в нашій країні?


Питання двояке. Не як прокурор, а як громадянин України, вважаю це не нормальним. Але як прокурор я зобов’язаний керуватися діючим законодавством. Кримінальної відповідальності за ведення законного бізнесу в Україні немає. Це скоріше питання санкційної політики.


Не тільки про Чалого мова. Яка ситуація з «Кримським титаном» Дмитра Фірташа, його компанія працює в Криму без порушення українських законів?


Велика кількість українського бізнесу, який залишився працювати в Криму, щоб не розривати свої стосунки з Україною, перереєстровує компанії на підконтрольній частині України, так звані компанії-двійники. Якщо ми говоримо про Фірташа, про його «Кримський титан», то ми знаємо, що є в Москві компанія, яка керує «Кримським титаном», і він продовжує працювати. Тобто в Україні компанія з такою ж назвою подає порожню податкову звітність, яка говорить про те, що підприємство не працює, а насправді компанія працює в Криму, як і раніше.


Немає законодавчого підґрунтя щодо обмеження роботи бізнесу на окупованих територіях, адже в кримінальному кодексі немає жодної статті, яка б встановлювала за це відповідальність. Навпаки, є Закон України «Про вільну економічну зону Крим», який дозволяє це робити. Єдиний механізм реагування – застосування санкцій і доповнення кримінального кодексу статтею, яка б встановлювала покарання за їх порушення так, як це є в Європі та США. При цьому в Україні навіть не має механізму реагування на порушення санкцій.


У 2017 Олексій Чалий відпочивав у Словенії. Сімферопольський депутат Дмитро Полонський також спокійно їздить закордон, був Польщі. Поясніть, будь ласка, як людям під європейськими санкціями, проти яких Україна порушила справи, вдається їздити до Європи? Що робить Прокуратура АРК, аби це припинити?


Єдина організація, яка дозволяє розшукувати по всьому світу і затримувати таких осіб, – Інтерпол. Але він не здійснює розшуку осіб, які переслідуються, наприклад, за державну зраду чи за порушення територіальної цілісності України. Згідно з їх Статутом, це політичні злочини. Особи, які вчинили воєнні злочини, наприклад, порушення законів і звичаїв війни, Інтерполом теж не розшукуватиме, оскільки вони підпадають під поняття military crimes, військові злочини. Хоча військові і воєнні злочини це різні поняття. До військових злочинів відноситься, наприклад, дезертирство. А воєнні – це якраз стаття 438 КК України, про яку ми з вами говорили вище. Відповідно, підозрювану Поклонську за статтею 438 КК України через можливості Інтерполу розшукувати не можемо. Будь-якого іншого колаборанта, який підозрюється у вчиненні державної зради – аналогічно. Єдиний механізм, який ми зараз опрацьовуємо, щоби мати можливості затримувати цих людей за кордоном, — це двостороння співпраця на підставі угод між Україною та іншими країнами про правову допомогу.


Із якими державами у нас уже є такі угоди?


Двосторонні угоди укладені з багатьма країнами світу про співпрацю в кримінальних провадженнях, але в даному випадку вирішальним є питання оперативності отримання інформації про наміри злочинця відвідати певну країну, чи про його тривале перебування у якійсь країні.


Є такий Армен Мартоян на прізвисько Самвел. Він входив до «Самооборони Криму». Йому інкриміновано більше п’яти епізодів злочинів із різними кваліфікаціями, у тому числі державна зрада, оскільки він громадянин України. Його одного разу Інтерпол поставив у розшук, але потім за запитом РФ зняли з розшуку. Держава-окупант, по-перше, назвала це ледь не політичним переслідуванням, по-друге, назвала його співробітником якогось розвідувального органу, що і стало причиною зняття його з розшуку.


Відома ситуація з викраденням і вбивством Решата Аметова, першої цивільної жертви окупації. Його викрали з площі в центрі Сімферополя та привезли в приміщення «самооборони». Пізніше його знайшли мертвим в Білогірському районі Криму з ознаками катування. Нам вдалося встановити осіб, які його викрали. Це два українці і один кадровий російський військовий, який потім на Донбасі продовжив свою злочинну діяльність. Ми знайшли на території Україні родичів одного з українців, який вчиняв злочин, вручили їм повідомлення про підозру. Все зробили ідеально у процесуальному плані, тобто можна сказати, що злочин розкрито. І потім вдалися до експерименту. Для того, щоби обійти заборону Інтерполу щодо розшуку воєнних злочинців, ми їхні дії кваліфікували не за 438 статтею, а за статтею 146 — незаконне позбавлення волі людини і статтею 260 — участь у незаконних збройних формуваннях. Звернулись до Інтерполу з проханням оголосити у розшук цих осіб і отримали відповідь, мовляв, вибачте, учасників незаконних збройних формувань ми не розшукуємо, до побачення. Хоча це банальні злочинці, не політичні.


Де зараз перебувають ці люди, які вчинили викрадення Аметова?


За нашою інформацією, в Криму. А кадровий російський військовий, який входив до складу «Самооборони Криму», переїхав на Донбас. Наскільки я знаю від оперативників, трупи українців, закатованих аналогічним чином, як і Аметова, знаходили і на Донбасі. Тобто є імовірність, що це справа рук цього росіянина.


То чи є хоч один мешканець Криму, проти якого Україна порушила справу, у списку Інтерполу?


На скільки мені відомо, жодного немає. Все, що стосується збройного конфлікту, в міжнародному розшуку Інтерпола бути не може. Саме тому ми намагаємося добитися, щоби розслідування проводив Міжнародний кримінальний суд, адже у нього набагато ширша юрисдикція. Наприклад, якщо вони видають ордер на арешт, то всі країни-підписанти Римського статуту, а це більше 100 країн, силами своєї правоохоронної системи мають право на затримання воєнного злочинця і доставляти його до суду.


Нещодавно у Франції затримали 84-річного Фелісьєна Кабугу, одного з організаторів геноциду в Руанді. Він 25 років переховувався у передмісті Парижу. Він змінив ім’я, зовнішність, але його все одно знайшли і затримали. Тепер він постане перед судом. Те саме, сподіваюся, очікуватиме російських окупантів і кримську окупаційну адміністрацію.




Ігор Поночовний
Ігор Поночовний



Скільки взагалі було вбито українських громадян у Криму за час окупації?


Безпосередньо вбито троє, це двоє військових і Решат Аметов, про якого ми говорили. Але і зниклі безвісті також кваліфікуються, як умисні вбивства, таких ще 10.


Яка доля справ про зниклих безвісті?


Викрадення Решата Аметова ми розкрили. У цій справі було відео з його викраденням, встановлено автомобіль на якому його вивезли, осіб, які викрадали. Нам вдалося дістати документи окупаційних правоохоронних органів. З іншими справами складніше. Наприклад, особа просто не повернулася додому, чи перестала виходити на зв’язок, і немає ніякої інформації про те, де вона була, з ким контактувала перед зникненням. Тобто не має можливості встановити та допитати очевидців події. Розкрити ці злочини, не маючи доступу до території, досить складно. Але кримінальні провадження за всіма цими фактами розслідуються.


У перші роки окупації українського півострова була проблема в тому, що іноземні судна в порушення українських законів заходять до Криму. Чи вона лишилася?


Ще у 2014 році іноземні судна заходили в Крим. Якщо ми говоримо про сьогодні, то іноземні судна з провідних морських держав в Крим не ходять. Ви не знайдете в Криму за останні декілька років жодного судна під прапором Британії, Швеції, Італії чи будь-якої іншої країни. Ходять переважно російські під прапором Росії. Інколи заходять судна під прапорами Сирії, Єгипту, Лівану, деяких інших країн. Ці країни забезпечують основний товаропотік до Криму. Вивозять з півострова зерно, металобрухт. Але, підкреслю, ходять судна в ті країни, з якими міжнародна співпраця на цьому напрямку майже відсутня, є складною або не можлива. Ми розуміємо, що, наприклад, від Сирії ми не доб’ємося співпраці, тому вони цим користуються. Тут більше занепокоєння викликає ситуація, наприклад, з Туреччиною. Було дивно чути, як кілька років тому, здається, керівник Севастопольського морського порту називав одним із основних своїх партнерів у Азово-Чорноморському басейні саме Туреччину наряду з Іраном і Сирією. З Туреччиною до останнього часу, справді, була досить велика проблема з тим же постачанням ільменіту на завод «Кримський титан». Ільменіт з портів Туреччини постачався в Крим на російських суднах.


У 2017 році уряди України і Туреччини підписали циркуляр про заборону судноплавства до Криму і з Криму. Але росіяни обходять цю заборону. Тобто російські судна приходять в Туреччину, забирають, наприклад, будівельні суміші, потім виходять з Туреччини показуючи кінцевий порт, куди прямують, наприклад, порт «Кавказ» чи «Ростов на Дону», тобто будь-який порт, дістатися до якого треба через Керченську протоку. Цей кінцевий порт можна відслідкувати на такому навігаційному ресурсі, як Marine Traffic. Отже, судна направляються, наприклад, в Ростов, але доходячи до Керченської протоки, відключають АІS (навігаційна система), таким чином стають повністю невидимі для спостереження у морі. Користуючись цим, заходять у порти, наприклад, в Керч, або стають поблизу на якірні стоянки і розвантажуються. Далі виходять з виключеним АІS в Азовське море і вмикають його. Таким чином, російські судна обходять можливість їхнього відстеження. Але у нас є достатньо доказів таких заходів в Крим. Нам в цьому допомагають, наприклад, журналісти групи SeaKrime Катерина Яресько, моніторингової групи «Інституту Чорноморських стратегічних досліджень» та інформаційного порталу BlackSeaNews Андрій Клименко, також представництво України в IMO (Міжнародна морська організація), зокрема Віталій Мошківський, з якими ми тривалий час співпрацюємо.


Як Україна цьому протистоїть?


Ці питання постійно обговорюються на різних міжнародних майданчиках, в тому числі на засіданнях ІМО. Також в рамках кримінальних проваджень ми співпрацюємо з іноземними країнами. В нашому реєстрі уже більше 600 таких суден-порушників, але щороку кількість незаконних суднозаходів зменшується. Якщо у 2015-2016 роках до кримських портів заходили близько 50 суден, то у 2019 році лише 15. Щодо цих суден ми отримуємо ухвали суду про арешт. Якщо судно зайде в Україну чи, можливо, з’явиться інформація, що воно йде в Іспанію, чи в Італію, то буде змога його арештувати. Але в основному ці судна-порушники ходять за одними й тими самими маршрутами до країн, про які я вже говорив. Для серйозного морського бізнесу така схема економічно невигідна, тому що це санкції, це ризик втратити і паралізувати свій бізнес в принципі.


Коли тільки відновилась Прокуратура АРК, якась частина «кримських» справ була у віданні Головного слідчого управління ГПУ. Яку частину з «кримських» справ взяла на себе розслідувати Прокуратура АРК?


Так, ще до минулого року в структурі ГПУ існував підрозділ, який розслідував злочини, вчинені на окупованих територія, але з кінця 2016 року, провадження з ГПУ почали передавати в прокуратуру АРК і більшістю «кримських справ» займались саме ми. Крім того, з осені 2019 року в ГПУ почав працювати Департамент нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, який знаходиться у підпорядкуванні заступника Генерального прокурора Гюндуза Мамедова. З департаментом розподілили роботу щодо Криму таким чином, що деякі кримінальні провадження, такі як, наприклад, загальне провадження про захоплення Криму, були передані до департаменту. До речі, у департаменті велика кількість працівників, які раніше працювали у військовій прокуратурі і підрозділі, який розслідував злочини на окупованій території, тому ті провадження, які ми в свій час забирали з цих підрозділів ГПУ, зараз передані до департаменту. Але, основний масив кримінальних проваджень по Криму перебуває у нас.


Але найбільш гучні, «смачні» справи все ж у департаменті, а не у вас, чи не так? Чому?


Про кримінальні провадження не можна говорити, що якесь краще, якесь гірше. Є провадження, які доцільніше розслідувати центральними апаратами правоохоронних органів і, відповідно, наглядати за розслідуванням департаментом Офісу генпрокурора. До утворення департаменту, прокуратура АРК, по суті, на собі замкнула всі питання злочинів у Криму і не тільки, доводилось кожного разу змушувати ті чи інші органи державної влади залучати нас, як регіональну прокуратуру, до загальнодержавних процесів, пояснювати, чому ми повинні брати участь у тих чи інших міжнародних заходах, оскільки цими питаннями тоді ще в ГПУ ніхто системно не займався. Зараз з цим немає жодних проблем.


Чи звертаються українські громадяни, які проживають у Криму, до Прокуратури АРК? Як часто і з якими проблемами? Наскільки це безпечно для них?


Враховуючи специфіку нашої роботи, ми пішли на деякі інновації. Наприклад, окрім стандартних особистих звернень до наших офісів в Києві і Херсоні, чи направлення звернення поштою, для кримчан є можливість звернутися анонімно через офіційний сайт, на електронну пошту, через Skype, Telegram, Whatsapp, Viber. Нам важлива безпека тих, хто проживає в Криму. Також у нас є дуже багато партнерів з числа неурядових, громадських організацій, з якими підписані меморандуми про співпрацю, вони нам передають інформацію про звернення громадян з тих чи інших питань. В основному, люди звертаються через кримінальні переслідування та утиски з боку окупантів. Є також справи, коли до нас звернулася кримчанка, яку ошукали шахраї з Києва по телефону приблизно на 1,5 млн гривень, проводячи якісь спіритичні сеанси від імені переможця шоу «Битва екстрасенсів». Так от, ми провели розслідування, затримали групу шахраїв, злочинну організацію. Вдалося, навіть, повернути кримчанці її кошти. Ми реєструємо кримінальні провадження за всіма заявами, які до нас надходять, але, звичайно, розуміємо їх «перспективи». Є і заяви щодо ДТП в Криму, викрадення майна, побутового вбивства, вчинені вже після окупації. Ми не можемо повноцінно розслідувати такі злочини. Основний наш пріоритет все таки – злочини, вчинені в умовах збройного конфлікту і відповідно ціль – довести воєнних злочинців до вироків у національних судах і міжнародних судових інстанціях.


Наскільки часто люди до вас звертаються?


Звичайно, не маючи можливості проводити безпосередній прийом громадян в Криму, звернень не так багато, як в будь-якій іншій регіональній прокуратурі. Для осіб, які вимушено переїхали з Криму ми проводимо виїзні прийоми. Такі прийоми проводяться у містах де за кількістю мешкає найбільше переселенців: Харків, Львів, Одеса. Проводимо також прийоми онлайн. Для того, щоб кримчани мали змогу дізнаватись про нашу роботу, окрім офіційного сайту, ми ведемо свій Telegram канал, є офіційна сторінка прокуратури АРК у Facebook, ведемо YouTube канал.


Одна з проблем – це наявність другого паспорта у громадян, які мешкають в Криму. З одного боку, українське законодавство забороняє подвійне громадянство, з іншого – багато кримчан змушені мати російські паспорти. Як реагує Прокуратура АРК, в яких випадках це – порушення?


Ми ставимося з розумінням до цього, адже люди стали заручниками дій окупаційної влади. В розумінні українського законодавства, російські паспорти, видані в окупованому Криму, не є документами, оскільки видані незаконно створеними окупаційними органами, рішення яких не мають жодної юридичної сили. Але потрібно розуміти, якщо кримчани не отримуватимуть російські паспорти, вони не зможуть там жити, користуватись лікарнями, школами, будь-якими соціальними послугами, зрештою, вони будуть видворені з Криму.


Очільник окупаційної адміністрації Сергій Аксьонов у березні заявив, що кримчани зобов’язані повідомляти про те, куди вони за кордон їздять з українськими паспортами, інакше погрожує відповідальністю…


Слова і реальні дії окупантів суттєво відрізняються. Кримчани мають змогу виїхати закордон лише за українським закордонним паспортом. Тому, дуже багато громадян України з Криму отримують українські закордонні паспорти. Ми неодноразово затримували тут, на підконтрольній Україні території представників окупаційної влади, представників «Самооборони Криму», які приїжджали з Криму, щоб отримати український закордонний паспорт. Але варто розвіяти той міф, який розповсюджує окупаційна влада. Мовляв, усіх кримчан, які поїдуть на підконтрольну Україні територію, затримуватимуть і саджатимуть до в’язниць. Це абсолютна маячня і черговий спосіб залякати населення окупованого півострова. Кримінальна відповідальність загрожує лише тим, хто порушив українське законодавство, порушував права людини, здійснював утиски населення, причетний до окупації півострову.


Наскільки багато цих затримань, кого можете назвати, яка доля справ проти цих людей?


Всі провадження щодо осіб, яких ми затримували, перебувають на розгляді в судах, їх близько 20. Більшість з цих людей уже отримали вироки. На початку цього року ми затримали учасника «Самооборони Севастополя», який захоплював штаб Військово-морських сил та корабель «Гетьман Сагайдачний». Серед затриманих, у кінці минулого року також член «Автоканалу Севастополя», організації, яка допомагала «самообороні» вистежувати українських активістів у 2014 році в Криму. Він, до речі, пізніше був депутатом партії «Единая Россия». Прихильник «Русской весны» та усього російського, але приїхав сюди, щоб отримати український паспорт.


Загалом, ми ідентифікували більше 1 тис. «самооборонівців», установили прізвища, імена, по-батькові, маємо їх фотографії. Найчастіше їх затримують при перетині адмінмежі, вони прямують за закордонним українським паспортом. Продовжуючи свою думку у відповідь на попереднє запитання, хочу сказати, що ми не можемо говорити, що всі кримчани, хто перейшов на бік окупанта, тобто формально працевлаштувався в РФ, державні зрадники. Одна справа – Поклонська, яка стала «прокурором Криму» і займалась систематичним переслідуванням проукраїнських активістів і придушенням всього українського в Криму. Інша справа – рядовий пожежник, який гасив пожежі до окупації і продовжує це робити після окупації. Тут є питання до ст. 111 КК України, яка досить формально говорить про перехід на бік ворога. Ми свого часу отримали наукові висновки від провідних юридичних вищих наукових закладів України, таких як Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Львівський національний університет імені Івана Франка, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Одеська юридична академія та Національна академія СБУ. Майже всі вузи написали, що самого факту переходу в окупаційні структури не достатньо для ствердження того, що особа вчинила державну зраду. Тобто окрім переходу на бік ворога, повинна бути якась, так би мовити, «антиукраїнська» діяльність, аби особу притягнути до відповідальності. Наприклад, був суддя господарського суду Севастополя до окупації, а зараз став суддею незаконно створеного арбітражного суду у Севастополі. Окрім звичайних судових процесів, цей суддя допоміг своїм рішенням окупантам «віджати» земельні ділянки громадян України. В даному випадку можемо говорити про державну зраду. Хоча рішення «окупаційних судів», які діють на окупованому півострові, не мають жодної юридичної сили ні в Україні, ні у світі.


Ви навели приклад пожежника, який залишився працювати на своїй посаді за окупаційної влади і який не є зрадником. Тобто якщо правоохоронець подав рапорт на звільнення за часів української влади на півострові, він юридично себе захистив від обвинувачень у державній зраді?


Не зовсім, оскільки з однієї сторони він, як громадянин України, перейшов на бік ворога, не залежно від того, звільнився він чи ні з органів. Він все рівно залишається громадянином України. Повторюсь, злочин «державна зрада» прописаний у Кримінальному кодексі України досить формально, без конкретизації дій. Там прописано просто про перехід на бік ворога. До того ж, міжнародне гуманітарне право покладає на державу-окупанта низку обов’язків: забезпечувати громадський порядок, захищати цивільне населення, забезпечувати безпеку цивільного населення, забезпечення продуктами харчування, лікуванням. Тобто окупаційна влада в Криму в умовах збройного конфлікту повинна забезпечувати нормальну життєдіяльність населення окупованого півострова.


Уявімо, завтра Україна повертає контроль над Кримом, відбуваються суди над зрадниками. Чи не боїтеся, що більшість справ з кваліфікацією «державна зрада» просто розсиплються саме через те, що люди доводитимуть, що спіпрацювали з окупантом через безвихідь?


Ми не направимо в суд такі справи, у яких неможливо довести винуватість особи або існуватимуть сумніви у її винуватості, адже тоді буде ризик отримати виправдувальний вирок чи рішення Європейського суду з прав людини проти України. Якщо ми говоримо про державну зраду, то це особливо тяжкий злочини, за який передбачено покарання від 12 років позбавлення волі. Тому ми повинні бути впевненими, що особа дійсно вчинила державну зраду і мати достатньо доказів.


Чи не здається вам, що справи надто затягуються, якщо рішень судів ще немає?


Ми вже говорили про специфіку заочних розслідувань, це дуже складна процедура, не досконало врегульована у національному законодавстві, і набагато триваліша ніж звичайне досудове розслідування. У випадку з Кримом вона ускладнена ще й тим, що більша частина доказової бази залишилася на півострові, свідки, очевидці подій також не мають можливості або бояться їхати на підконтрольну частину України через можливі переслідування з боку окупаційних органів. Ті обвинувальні акти, які направлялися до суду у 2016, 2017, 2018 роках до цього часу ще розглядають у заочному порядку, на даний час маємо лише один заочний вирок відносно колишньої депутатки Верховної Ради Криму Світлани Савченко. Якщо говорити про вироки відносно осіб, які затримувались на підконтрольній частині України, то їх близько 30. Очевидно, є різниця між заочним розглядом обвинувальних актів в звичайному порядку.


В одному з інтерв’ю «Главкому» депутат останнього скликання легітимної Ради АРК Леонід Пилунський розповів, що є люди, які дають хабарі українським правоохоронцям, аби тільки їх не вносили до «чорних» списків. Чи перевіряли ви цю інформацію, яким є результат?


Такої інформації я ніколи не чув, але з впевненістю можу сказати, що це не відповідає дійсності. Ніяких «чорних» списків в українських правоохоронців не має, це черговий міф, який пропагують окупанти в Криму для того, щоб залякати населення півострова і змусити їх розривати будь-які контакти з Україною. Тим громадянам, які не вчинили жодних правопорушень, нічого боятись.




Ігор Поночовний
Ігор Поночовний



Чи є випадки, щоби прокурори, які залишилися на окупованому півострові, зрозумівши безперспективність кар’єри у Криму, намагалися повернутися на континентальну Україну і продовжити роботу за фахом?


Офіційно таких випадків не було, але до мене доходила інформація про те, що такі настрої у людей є. Але, знову ж таки, у них є побоювання, оскільки залякані російською пропагандою або мають заочні підозри у вчиненні державної зради. Якщо допустити, що будуть закриті кримінальні провадження відносно прокурорів, які підозрюються у державній зраді лише за те, що у визначений термін після окупації вони не переїхали на підконтрольну територію України, а такі кримінальні провадження нам у свій час дістались від ГПУ, це однозначно викличе негативний резонанс у суспільстві і цим можуть скористатись особи, які дійсно є державними зрадниками. Тому, з нинішньою редакцією статті 111 Кримінального кодексу України цю проблему не вирішити, оскільки формально склад злочину у таких діях є. Але ми не можемо говорити про те, що усі, хто залишився в Криму, державні зрадники.


Чи були випадки, коли особу затримували за вчинення державної зради, але після перевірок відпускали? Хто ці люди?


Такі випадки були. Наприклад щодо одного з депутатів Верховної Ради АРК. Його затримали, але він підтвердив, що в момент голосування у нього був квиток на поїзд, яким він виїхав з Криму. Ця інформація була перевірена і підтверджена. В результаті, кримінальне провадження було закрите.


А в який спосіб вручали і вручаєте підозри тим, хто перебуває в Криму?


Прокурор чи слідчий, у разі неможливості вручити підозру особисто використовує усі можливості, направляє її поштовим зв’язком на останню відому адресу проживання особи. Але у випадку з підозрюваними, які перебувають в Криму, не має можливості вручити повідомлення про підозру ні особисто, ні за допомогою поштового зв’язку. Тому, щоб не обмежувати право особи на захист, ми встановлюємо адреси їхніх особистих чи службових електронних скриньок, куди і направляємо процесуальні документи. Використовуємо також можливості соціальних мереж. У випадках, коли нам відомо, що підозрюваний перебуває на території РФ, направляємо процесуальні документи офіційно через Офіс генпрокурора до Генпрокуратури РФ. Наприклад, щодо підозрюваних окупаційних суддів у справі про переслідування учасників мітингу біля будівлі ВР АР Крим 26 лютого 2014 року. Ми направили їм процесуальні документи на офіційну електронну адресу суду, опублікували інформацію про це в «Урядовому кур’єрі», на нашому сайті, на сайті поліції. Тобто зробили усе, аби людина дізналася, що вона підозрювана і має можливість захищатися. Також залучаємо адвокатів з безоплатної вторинної правової допомоги.


Більшість силовиків у Криму нині – це колишні співробітники українських структур?


Не більшість. На рядовому рівні є оперативники ФСБ, які є колишніми працівниками СБУ, залишились і прокурори, міліціонери, але на керівних посадах кримчан і українців майже немає. Спочатку, коли необхідно було сформувати окупаційну правоохоронну систему в Криму, їм показали «цукерку» у вигляді великих зарплат, соціальних пакетів, але потім їх або звільнили, або перевели на територію РФ. Усе керівництво ФСБ, поліції, прокуратури в Криму – росіяни. Були історії, коли слідчі ФСБ, яких відряджали з РФ до Криму, намагались повернутись назад, на основне місце роботи, через розчарування рівнем зарплати, умовами роботи і проживанням. До речі, їм не дозволяли це зробити, таке право необхідно «заслужити». Вони його й «заслуговували» зразковим виконанням завдань окупаційної влади, переслідуючи незгодних з окупацією.


Часто можна почути про те, що Путін хоче заселити півострів росіянами, для цього на півострові активно будується житло. Наскільки зросла кількість заїжджих з початку окупації?


Ми зараз із міжнародними та вітчизняними експертами, неурядовими організаціями розробляємо методики для точного підрахунку кількості громадян РФ, які переселились в Крим. Головна ціль діючої російської влади відносно Криму – знищити все українське, в тому числі і українську ідентичність серед населення, зокрема і заселити півострів російським населенням. Тобто змінити демографічний склад населення. Уявіть, що наприклад через 10 років Російська влада скаже, що давайте проведемо дійсно вільний «референдум», з міжнародними спостерігачами, без «зелених чоловічків» і запитаємо у кримчан, з ким вони хочуть бути, з Україною чи Росією. За цей час просто не залишиться тих, хто займе проукраїнську позицію. Наприклад у школах набирають у додаткові класи учнів, де 13 місць для росіян, які переїхали з РФ в Крим, і лише два для українців, аналогічно в садочках. Те ж саме з працевлаштуванням в державні установи. Тобто для росіян, які переїжджають жити в Крим створюються привабливі умови, при цьому обмежуються права громадян України.


Михайло Глуховський, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»


Читайте також: Діло йде до нової війни? Сьомий рік окупації: Крим в цифрах та фактах


Джерело статті: “https://glavcom.ua/interviews/prokuror-krimu-igor-ponochovniybr-golovna-cil-moskvi-zaseliti-okupovaniy-pivostriv-rosiyanami-684145.html”

Другие материалы в этой категории: Чего же хотел Аблязов? Он хотел невинной крови »

ГЛАВКОР - сайт о политике в стране и мире

У каждого человека есть очень ценный ресурс. У каждого из нас ежедневно одинаковое количество этого ресурса, но далеко не все одинаково эффективно распоряжается им. Имя этому ресурсу - Время.

Основная задача каждого человека, желающего добиться успеха - правильно распорядиться своим временем.

Ныне каждый человек, а особенно, человек деловой, пользуется интернетом для решения своих задач: начиная от бытовых и заканчивая карьерных.

Сейчас в сети существует множество сайтов. Можно потратить очень много времени на поиск решения различных жизненных задач на разных сайтах. А можно найти один, универсальный сайт, который будет полезен всегда, в любой ситуации.

Хотим представить Вам сайт, с которым вы не разлучитесь никогда.

Итак, внимание, это Главкор!

На сайте Главкор вы увидите удивительную информацию, для себя а также людей которые Вас окружают.

На ГЛАВКОРЕ размещено много всего интересного, именно для Вас!!!

У Главкора качественный, интересный и уникальный контент сайта, любой сложности от рерайта новостей до уникальных тематических текстов, предварительно все материалы проходят редакторскую правку и корректировку.

Пользователи вашего сайта смогут быстро найти интересующую их информацию, пользуясь понятной и удобной структурой сайта.

Наш сайт имеет такие разделы как: новости, политика, общество, наука, культура, спорт, экономика, авторские статьи, фото и видео, и отдел рекламы. Вы когда будете смотреть фото и видео с нашего сайта Главкор, у Вас будет впечатление что Вы находились рядом во время съемок фотографий или смонтированного видео.

С вами всегда ровно 7 дней в неделю, ровно 24 часа в сутки, будут новости нашего сайта.

Онлайн репортажи, с места событий, комментарии экспертов. Мы выбираем только самые важные и самые интересные новости. Хотим обратить Ваше внимание: мы печатаем только правдивые и проверенный новости, чем выгодно отличаемся от иных ресурсов. Мы честны.

Мы следим за своей репутацией и дорожим Вашим мнение о нас.

До новых и очень приятных встреч.

Мы раскроем мир для Вас, а Вас - миру!